|
 Я привыкла доверять собственным впечатлениям. Когда идешь по центру Львова, не услышишь ора попсовых «звезд», вырывающегося из дверей кафе. Здесь на удивление тихо – и это поражает. Это и есть культура. И когда в кофейню заходит человек, просто садится к роялю и тихонько играет джаз, а в ресторане скрипач исполняет Вивальди так, что выступают слезы на глазах, – это тоже культура. И когда в оперный театр приглашают на оперу Глюка «Орфей и Эвридика», перед оперным – фестиваль уличных театров «Золотой Лев», а неподалеку – небольшое шоу хип-хоперов – это и есть отличительные черты культурного города. И даже разрытые улицы, бесконечные объезды, осыпавшаяся штукатурка на фасадах в самом центре – все это не раздражает. Потому что понятно: городу – 750 лет, его нелегко держать «в тонусе». И для этого нужно очень много работать.
Городскому голове Львова Андрею Садовому – 44 года. Он харизматичный, любит (как и каждый львовянин) хороший кофе и цветы. У него три высших образования и четверо сыновей. Декларацию о своих доходах он публикует на официальном сайте города. Типичный трудоголик, и команду себе подобрал соответствующую – молодую, энергичную и креативную. Жизненный лозунг: «В единстве – сила». Городской голова Львова с 2006 года. Один из создателей и первый директор Института развития города.
Во время пресс-тура во Львов мы встречались с Андреем Садовым дважды, в первый раз – перед городской ратушей, где именно он стал первым «испытателем» нового туристического проекта компании МТС «Додана реальність». Что интересно, никаких охранников мы около мэра не увидели. Наоборот, кроме журналистов Андрея Ивановича окружали и пожилые львовяне, которые (ну совсем, как в Одессе!) тоже бросали свои реплики и задавали вопросы. Городской голова раздавал значки с логотипом Львова и объяснял:
– Цікава історична інформація: за останні 100 років Львів був у 6 різних країнах. Таким чином Львів має унікальний досвід міжнародних відносин. Ви бачите наш лейбл – «Місто, відкрите для світу». Це є п’ять веж: вірменська катедра, яка є по вулиці Вірменській, це є римсько-католицька катедра – от бачите, ми на неї дивимося – велика вежа, це є Успенська церква православна, це є церква Святого Андрія, і це є наша ратуша. Коли ми готувалися до святкування 750-річчя Львова, то оголосили конкурс на емблему міста. Дівчинка подала таку ідею, за це отримала приз. Ми її малюнок трішки модернізували. Бачте, виглядає як корона. Така наша львівська корона.
Кабинет городского головы – отдельная тема. Просторный, со вкусом обставленный, ничего лишнего. Обращает на себя внимание старинная карта Львова и икона над входом.
– Кабінет є історичний, – комментирует хозяин. – Тут завжди був кабінет міського голови. Коли я сюди прийшов працювати, в 2006 році, це був такий трішки радянський стиль, тому я всі радянські меблі в сторону забрав і привіз сюди ті меблі, які відповідають тій епосі, коли ратуша була збудована. Це була австрійська доба, тому ці меблі в австрійському стилі. Стіл невеликий, маленький, тому що коли великий стіл, тоді на ньому і більше паперів. Скільки я не пробую зробити, щоб у мене було мало паперів на столі, – не виходить! Великий стіл – то їх буде більше, тому я стіл зменшую.
Кстати, встреча мэра с журналистами происходила совсем не в кабинете, а на балконе ратуши, откуда хорошо видно всю красоту центральной части города, которую так любят туристы.
А.І.: Ми в минулому році мали десь приблизно мільйон туристів у Львові і ця планка буде рости. І тут нам великою допомогою буде проведення Євро-2012 в плані промоції міста. Плюс ми наприкінці грудня відкриваємо новий термінал в аеропорту – 42 тисячі метрів квадратних. Це якісний термінал, який дасть можливість робити прямі рейси на Америку, Канаду, розширити кількість рейсів по Європі, ну і, звичайно, можливість зробити рейси між українськими містами , щоб люди могли нормально обмінюватись. Під час «Євро» буде у Львові приблизно 800 волонтерів: тобто у всіх центральних місцях міста, в аеропорті, на залізничному вокзалі красиві дівчата, хлопці, які вільною англійською, польською мовами будуть давати роз’яснення, куди йти. Також працюватимуть інформаційні центри, щоби турист, який приїжджає до Львова, відчував себе вільно і комфортно, як у себе вдома. Але в цьому плані ще – роботи, роботи і роботи.
Сьогодні ми, наприклад, активно працюємо з тими письменниками , які пишуть твори, де події відбуваються у Львові. Зараз таку книжку пише Курков. Ми її будемо презентувати 25 грудня. Також відомий польський письменник Анджей Краєвський написав книжку, інших ми запрошуємо. Багато фільмів знімаються, де події відбуваються у Львові. Ми все це підтримуємо.
Коли я почав працювати міським головою, ми активно почали займатися промоцією міста. Це одразу відчув туристичний бізнес, тому що пішов потік людей. Вони розправили крила, більше грошей стали заробляти – це нормально. А потім, пам’ятаєте, була в нас епідемія грипу і тоді щось накрутили, паніку зробили – і турист пропав. Власники готелів, ресторанів – «а що сталося?». І вони всі прибігли до міської ради – «як нам бути?». Тобто вони побачили, що сидіти і рахувати гроші – то файно, але ж треба думати і про перспективу. І це для них був такий, знаєте, сигнал, що треба бути разом, треба об’єднуватися. А як співпрацювати місцевій владі з бізнесом? Насправді нема одного рецепту. Просто потрібно мати повагу і пошану до людей, з якими разом працюєш. Треба бачити в бізнесмені насамперед партнера, бо вони не є наші підлеглі. Треба завжди пам’ятати: люди, які працюють у владі, – це є служба. Є служба в армії, є служба в міліції, є служба в органах місцевого самоврядування. І кожен з працівників, які тут працюють, знає – якщо завтра на його місце знайдеться людина, яка краще може виконувати ті обов’язки, я її візьму на роботу. Це вже мій обов’язок. Якщо завтра знайдеться людина, яка краще буде працювати, ніж я – я зобов’язаний відійти в сторону і дати можливість цій людині працювати. Це є вертикаль виконавчої влади. Інша частина – депутати. От то є, звичайно, проблематика дуже складна – у всіх містах. Тому що у мене в міській раді, наприклад, більшість – це «Свобода». Непросто працювати. Але я переконаний, що треба робити все можливе, щоб працювати на людей, на громаду. Якщо ти любиш людей – вони тебе люблять. Коли нагинаєш – тебе будуть нагинати.
Прогуливаясь по центру Львова заметили, что даже накануне «Евро» городская власть не спешит приводить в порядок старинные фасада…
А.І.: Весь центр Львова входить в ЮНЕСКО. Знаєте, скільки нам держава виділяє грошей? Нуль цілих нуль десятих. Ні в цьому році, ні в минулому, ні в позаминулому. Це ж наш діамант український! Чи є в нас ще в Україні місто, яке все включено в ЮНЕСКО? Немає. А переконувати державу в цьому поки що важко.
Не питання – «помалювати». Але треба розуміти, що якісна реконструкція і реставрація – це коштує в три-чотири рази дорожче, чим з нуля збудувати. І це треба робити технологічно. Треба мати зовсім інші кошти. Фасад – це вже є остання річ, яку я буду робити. Перше – це каналізація, щоб не провалилося, друге – це дах, щоби не текло, а коли знизу і зверху сухо – то фасад ми зробимо. А «потьомкінськими ремонтами» займатися не будемо.
На улицах Львова почти не увидишь пьяных. Не видела и людей, которые просто идут по улице и курят. В кофейнях и ресторанах – без проблем, а на улицах – нельзя! Причем никто не штрафует, даже слова не говорит – просто не принято. Кстати, и милиционеров почти не видно.
А.І.: У нас у Львові уже більше, як півроку, діє правило, що після 10-ї вечора заборонено продаж в магазинах алкоголю. З 10-ї вечора до 10-ї ранку. Українці повинні бути здоровими. У нас, до речі, зменшилась кількість злочинів, які скоюють в стані алкогольного сп’яніння. Ми достатньо безпечне місто. Місто освітлюється, є патрулювання, тобто у нас кримінальна ситуація достатньо нормальна, на рівні європейських міст. Це залежить також і від людей. В нас в країні нині увійшло в правило, що всі п’ють. Не було такого ніколи. Це власне нам нав’язали цю практику. Ніколи українці раніше не пили так, як зараз п’ють. Не треба це! Потрібні здорові батьки і здорові діти. Що є ціннішого в людини, ніж її здоров’я? Треба думати про завтрашнє покоління. Завжди все треба робити особистим прикладом. Я сам веду здоровий спосіб життя. Займаюся спортом. Часто не їм м’яса – ставлю над собою експеримент. І нормально, живий. Тричі на тиждень плаваю по півтора кілометри , раз на тиждень – баня нормальна. І до алкоголю ставлюся дуже спокійно, тому що треба бути здоровим.
На вопрос, почему надо ехать во Львов, Андрей Садовый отвечает просто:
– Львів – це місто, яке любить кожного, хто до нього приїжджає. Місто, відкрите для світу!
А уже приехав в Одессу и вновь встретившись с одесскими журналистами, львовский голова подчеркнул:
– У нас є багато спільного. Ви маєте прекрасне море, яке ми обожнюємо – дуже багато львів’ян приїжджають на Чорне море відпочивати. І я би хотів, щоб і одесити в більшій кількості приїжджали до нас у Карпати на зимовий відпочинок. А оскільки ми любимо наших гостей завжди – і зимою, і весною, і восени, і влітку – приїжджайте завжди. Нудно – на поїзд, я думаю, наступного року – на літак, приїхали, погуляли містом, попили доброї кави, відчули атмосферу, закохалися заново – і повернулись до Одеси.
Ми просто повинні краще пізнати одне одного. Тому що дуже багато неправди і у Львові про Одесу, і в Одесі про Львів. Ми хочемо бути разом. Ми живемо в державі Україна і повинні бути разом. Тільки коли будемо разом – ми будемо сильною, потужною державою. Ми на це заслуговуємо. Перш за все, ми обмінюємося добрими людьми: ось, наприклад, заступником начальника відділу туризму Одеси є львів’янка, а директор Інституту міста Львова сам родом з Одеси. І Львів, і Одеса – то є українські перлини, і хотілося б, щоб якомога більше туристів зі світу, з Європи приїжджали в наші міста. Тому що є неповторна аура Львова, є неповторима аура Одеси – і це можна поєднувати: побути трішки у Львові, побути трішки в Одесі. Ми з міським головою Одеси багато говорили про економіку, тому що ми знаходимося в рівних умовах відношення держави до міст. І нам треба більше працювати, щоби держава більше довіряла і більше делегувала містам. Щоб ми могли зробити життя нашим мешканцям ще комфортнішім, ще якіснішим. Ми готові це робити, і я переконаний, що це буде . Хтось повинен брати на себе ініціативу, хтось повинен буди лідером – ми готові до цього. Я вважаю, що, власне, міста – це є фундамент нашої держави. І саме на цьому фундаменті можна збудувати сильну, потужну Україну, тому що ми – ближче до людей. Що таке міська влада: це пологовий будинок, лікарня, садочок, школа, вода, тепло, комунікації – це все місто. І це все болить міському голові. Це все болить людям, які працюють у мерії. Тому треба бути разом, треба ділитися досвідом.
Львов-Одесса, сентябрь-октябрь 2011 г. Автор:
|
